ВИЩЕТАРАСІВКА НА СТОРІНКАХ КНИЖОК

«Слобода Вища Тарасівка, на березі Дніпра, на правій стороні по його течії. Місцевість з давнини у всіх дрібницях відома запорізькому козацтву. Підвищена біля самого Дніпра, поетично велична, з прекрасними, чарівними і мальовничими краєвидами. Рівнина Вищої Тарасівки багата, квітуча й розкішна, з 1550 до 1640 року завжди була повна народом, кипіла життям та діяльністю людською.

В період литовсько-польського володарювання у цім краї було щось подібне до польських турнірів, скачок і загальних гулянок. Після того, як були вигнані поляки, цю місцевість вільно вже займали запорожці. В 1740 році тут поселився відставний запорізький старшина - якийсь Тарас, завів зимівник, де зі своїми хлопцями і мальцями, челяддю і наймитами займався тваринництвом і хліборобством. Жив довго і помер, залишивши своє ім'я на пам'ять зимовнику та цій місцевості»

Д.І. Яворницький у книзі "Запорожжя в залишках старовини і переказах народу."

 «Нижче балки Червоної, по правому березі Дніпра, починаються так звані Заломи. Це щось на зразок обвалів, які знаходяться серед гір і покриті лісом. Місце дуже грандіозне, дуже мальовниче і дуже зручне для тих, хто захотів би сховатися в ньому від кого небудь... На Заломах є ще одне чудове місце, яке зветься Гульбищем. Це високий, але вузький виступ гори, який тягнеться від півночі до півдня і відокремлений з двох сторін величезними обвалами, які закриті лісом. На ньому, начебто, колись стояв великий кам'яний стіл, а навколо столу - кам'яні лави. Народні легенди стверджують, що це було найулюбленіше місце запорожців. Сюди вони збиралися гуляти. З цією метою вони буцімто обладнали в одному з обвалів, що з правої сторони Гульбища винний погріб для зберігання в ньому діжок з горілкою, вином та медом, який закривався величезними залізними дверима».